• Генеральний спортивний партнер
  • Партнер дистанції 10 км
  • Офіційний водний партнер
  • Титульний партнер

Новини

12.05.2019

Тетяна Гілевич: «Позитивні емоції від бігу неможливо ні з чим порівняти»

 

Не дивно, коли дітей у спорт приводять їхні мами. Набагато рідші випадки, коли мами самі у зрілому віці починають займатися спортом та роблять маленькі досягнення. 59-річна Тетяна Іванівна – мама Віталія Гілевича, спортсмена, чотириразового чемпіона України з гірського велоспорту, засновника бігового клубу, члена Молодіжної ради при Одеському міському голові, майстра спорту та ведучого на радіо. Напередодні свята Дня матері ми поговорили з Тетяною про те, чому два роки тому вона почала займатися бігом та як це змінило її життя:

– Три роки тому син почав багато ходити пішки, потім перейшов на біг, йому сподобалося, і з часом він став долати півмарафони та марафони. А я два роки тому просто вийшла на «трасу Здоров’я» у нас в Одесі. Ходжу по два кілометри, а також використовую будь-яку можливість просто робити піші прогулянки містом. Намагаюся ходити якомога більше швидким кроком та іноді можу трохи пробігтися. Наприклад, минулого року подолала 5 км у рамках Одеського півмарафону, причому зробила це досить легко, жодного разу не зупинившись та не переходячи на крок. Мрію колись пробігти повну півмарафонську дистанцію. Знаю, що є бігуни мого віку, які з цим справляються.

 

– А чому ви взагалі вирішили бігати?

– Мені це подобається, крім того, я почуваюся краще. Мені 59 років, але я без проблем можу пройти за день 6-8 кілометрів. Для людей мого віку найголовніше – здоров’я. Свого часу ранок у мене не починався без пігулок – відчувала страшні спазми голови, біль і не могла її навіть підняти, поки не вип’ю пігулку. Так тривало багато років. А зараз я майже забула про таблетки взагалі. Сама цьому дивуюся, але це правда.

Окрім бігу та ходьби ще кожного дня о сьомій ранку купаюся у морі. Минулого року почала з 1-го травня і закрила сезон 20-го жовтня. Зараз вода ще холодна – 13-14 градусів, але я швиденько занурилася, отримала заряд бадьорості – і назад. Минулого року син долучив мене до ще однієї активності, подарувавши велосипед. Цікаво, що свого часу ми з чоловіком віддали його на велоспорт, і він став чотириразовим чемпіоном України та майстром спорту. Тепер вже я сама можу проїхати на «трасі Здоров’я» до 20 км щоранку. Зазвичай виїжджаю о шостій годині ранку, коли мало людей, і до дев’ятої вже повертаюся додому. Це зручно, адже я ще працюю, на пенсію збираюся лише цього року. Одного разу мене навіть упізнав та сфотографував один із велосипедистів, виклавши фото у Фейсбук з підписом «Мама Віталія Гілевича о 7.00 ранку на «трасі Здоров’я».

 

– Чи є у вас мінімальний щоденний план відстані, яку хочете пройти чи пробігти?

– Я стала багато ходити лише останні два роки. Мій план – мінімум 3 км на день. Встановила на телефон крокомір, і вже протягом 30-ти днів бачу, що не лише виконую план, а й перевиконую його у 2-3 рази. Виходить від 6 до 15 км щодня. Також слідкую за своєю вагою, протягом останніх років п’яти, якщо не більше, зважуюся майже щодня. Також щодня вимірюю тиск, який теж стабілізувався з початком моїх занять. А у 2016-му році зі мною було дуже погано: двічі швидка забирала до лікарні, тиск зашкалював, був передінсультний стан, словом, я ледь не помирала. Після того взялася за себе, і зараз літаю, мов на крилах – пробігти 5 км не складає для мене жодних труднощів, я живу спортом. Єдина проблема – спина, адже маю грижі. Гострий процес знімається ліками, а далі – лише фізичні навантаження та вправи. У будь-якому випадку, це дрібниці, порівняно з тим, які головні болі я мала, коли буквально нічого не допомагало.

 

– То хто кого долучив до спорту – син вас чи ви – сина?

– Син мене не залучав. Інколи навпаки, знайомі кажуть, не дивно, що у вас син спортсмен, адже у нього така спортивна мама. Але насправді я спортом ніколи не займалася, лише ходила на фізкультуру у школі та інституті. А полюбила це заняття лише нещодавно. Ні з чим неможливо порівняти позитивні емоції, які ти отримуєш від бігу. Це варто того, щоб робити вправи для спини чи ходити на лікувальну фізкультуру. Тим більше, що спортом я займаюся виключно для себе, для власного здоров’я, а не заради досягнень. На «трасі Здоров’я» зустрічаю жінок яким по 80 років, які вже по 20 років кожного ранку ходять до моря. Тож жартую, що я рано почала (посміхається).

 

– Чи плануєте брати участь у цьогорічному Одеському півмарафоні?

– Так, дуже цього хочу. Минулого року я хотіла пробігти вже 10 км, але тоді цієї дистанції не було – лише естафети 6 км+5+5+5, і я шукала четвірку. Але потім додали дистанцію 5 км окремо, і я на неї зареєструвалася. Знаю, що можна ще бігти естафету вдвох 10 км+11 км, думаю, варто спробувати. Син пропонував мені пробігти з ним: спочатку він свою частину дистанції, а потім разом зі мною – мою, щоб підтримувати мене, для підстраховки. Як я вже казала, Віталій бігає довгі дистанції – і марафони, і півмарафони, тож для нього це не проблема. Словом, подивимося, що нам запропонують цього року.

 

– Ви тренуєтеся разом із сином, чи у нього інша програма?

– Інша. Крім того, він працює тренером з фітнесу, і у нього бувають тренування о сьомій ранку і о дев’ятій вечора. Він може вийти протягом дня, а я, навпаки, у цей час не можу, тому графіки у нас не співпадають. Але нещодавно вибрали день та разом пройшлися швидким кроком – я отримала купу задоволення. Жартували, що шашлики на свята не їли, але «п’ятірку» кілометрів зробили.

 

– Напевне, окрім спортивної та фізичної складової такі спільні пробіжки чи прогулянки сприяють згуртованості та укріпленню сімейних стосунків?

– Звісно, спільна діяльність об’єднує. 1 січня 2018-го року відбувся забіг бажань, ми усією родиною бігли 2018 метрів.

 

– Ваш чоловік теж займається спортом?

– Він – ні. Але дуже на мене ображався, що я почала свої заняття без нього. Поступово намагаюся і його залучати, але це складніше, адже він працює за змінами. Коли чоловік звільняється вранці, приходжу до нього на роботу, і ми разом пішки ідемо додому. Потім він відпочиває після доби, а я працюю. Він уже майже втягнувся та навіть пробував з нами трохи бігти, не у рамках півмарафона, а просто для себе, каже, що подобається. А спочатку був налаштований категорично, казав, що болить то коліно, то п’ята, то спина. З ним я ходжу повільніше, ніж коли сама, але потрібну відстань проходимо, серце працює, сходами від моря піднімаємося вже через дві сходинки, хоча раніше кілька разів зупинялися, щоб відпочивати, адже піднімався тиск, і я відчувала сильну пульсацію у голові. А минулого року я навіть брала участь у щорічному забігу Потьомкінськими сходами, присвяченому Дню фізкультури. Неважливо, який час я при цьому показую, головне, що знизу догори піднімаюся через дві сходинки, не зупиняючись.

 

– Що б ви могли порадити іншим мамам вашого віку, які сумніваються, чи варто їм займатися спортом?

– Має бути якийсь поштовх, зазвичай це або стресова ситуація, або стан здоров’я. Так було і у мого сина, і у мене самої. Я просто вийшла і пішла, з кожним днем усе швидше. Отримую позитивні емоції, коли зустрічаю схід сонця, коли з-за небосхилу з’являється вогняне коло – це так гарно! Поступово відчуваєш, що можеш більше. Окрім ходьби роблю вправи – біля моря у нас багато спортивних майданчиків. Потім знову бігаю та плаваю.

Навіть, коли почуваєшся погано, потрібно виходити на вулицю та просто йти. Покращення не з’явиться через місяць чи два – мінімум через півроку, а через рік будете почуватися чудово. Дехто займається кілька тижнів, не помічає змін – зниження маси тіла чи покращення самопочуття – і кидає, але раджу запастися терпінням. Через півроку я помітила, що схудла на 6 кг, і відтоді вага тримається на одному рівні. Рекомендую такі заняття всім! Дуже задоволена, що я втягнулася, покращила серцево-судинну систему та здоров’я загалом.