31 жовтня, стартова фан-зона на Трухановому острові, перший день одинадцятого Київського півмарафону. 64-річна Наталія Костянтинівна з гелями, ізотоніком, водичкою та прапором бігового клубу стоїть під дощем і підтримує свого сина Іллю, який просто зараз долає марафон. Син захоплюється бігом уже давно, і колись, дивлячись на нього, спробувала вийти на пробіжку й сама Наталія. Біг захопив жінку настільки, що вона почала ходити до бігового клубу і навіть брала участь в забігові на 4.2 км на минулому Київському марафоні. Наталія каже, що біг емоційно заряджає її, і дуже вдячна за те, що він з’явився у її житті. І тепер хобі сина — це також і її хобі.
Знаємо, що історія Наталії не виняток, що серед учасників забігів від Run Ukraine є ті, хто приєднався до бігового ком’юніті завдяки захопленню своїх дітей, і ті, які самі прививають любов до спорту своїм дітям. Тому до Всесвітнього дня дитини, який святкується щороку 20 листопада, ми вирішили поспілкуватися з такими батьками.
Геннадій Чижиков та його доньки Станіслава та Євгенія
1. Геннадію, чи пам’ятаєте ви той момент, коли вперше свідомо вийшли на пробіжку? Що вас вмотивувало? Коли це було? Що відчували і скільки км пробігли?
Зараз добре пам’ятаю той момент. Мені було 48 років (тобто 8 років тому). Це була осінь. Я вийшов на пробіжку, бо тоді боровся із зайвою вагою. В одній з дієт, яких я дотримувався, була рекомендація — 30 хвилин фізичної активності, в ідеалі — бігу. Тому я рано вранці, близько 6:00, поки ще ніхто не бачить, бо мені було дуже соромно й ніяково вийти на пробіжку з 30 кг зайвої ваги, вийшов на свою першу в житті пробіжку.
Тоді я пробіг 2 км, але мені здавалося, що я пробіг ультрамарафон. Зараз я часто згадую ту пробіжку і досі вважаю, що вона була найскладнішою.
Я не сильно вірив у те, що від пробіжки буде результат, але він був. На терезах я побачив -500 г, тому вирішив продовжити бігати хоча б по 2 км.
Через 2 тижні подумав: а чи виживу я, якщо пробіжу 2.5 км? І пробіг. А потім було 3 км, і я почав мріяти про 5 км. За три місяці правильного харчування та бігу я схуд на 20 кг. Але все ще соромився себе та свого зовнішнього вигляду в спортивному одязі, що дуже обтягує. Цей сором пройшов, коли я почав брати участь у масових забігах.
2. Коли ви вперше взяли участь в офіційному забігові? Де це було, скільки кілометрів пробігли?
Взяти участь у забігові мене вмотивувала моя старша донька Станіслава.
Це був марафон у Римі в 2015 році. Я дуже хвилювався, ніч не спав, але донька мене заспокоювала. І я подумав, якщо мої діти можуть це зробити, то чому їх батько не може?
І ми пробігли разом ці 42 км. І вибігли навіть з 4-х годин. Доньці тоді було 26 років, а мені 51 рік.
3. Скільки наразі офіційних стартів у вашому загальному заліку?
56. Але це тільки марафонів, півмарафони я не рахую. У мене немає бажання бігати півмарафони, бо вони мене не «напрягають», не виснажують.
4. Чи змінилися ваші стосунки з донькою після появи спільного захоплення?
Так, ми стали краще одне одного розуміти. У нас з’явилася спільна історія.
Це ж саме донька у мене повірила, коли я збирався пробігти перший марафон. І вона бігла поруч. Це дуже мотивувало та підтримувало. Я не міг собі дозволити не пробігти.
До того ж, дочка живе за кордоном, а завдяки бігу у нас з’явилася традиція: двічі на рік ми обираємо точку на карті, приїжджаємо туди та біжимо разом.
Одного разу ми вирішили навіть пробігти ультрамарафон The Comrades. Ми бігли його майже 10 годин. І найбільш важливий та зворушливий момент був, коли ми разом фінішували. Лише уявіть: ви пробігаєте 100 км з дитиною разом, і на фініші, коли всі просто падають з ніг, а ви тримаєтеся за руки, підіймаєте їх догори та перетинаєте фінішну лінію — цей момент неможливо забути.
5. Які у вас плани на майбутні забіги? Чи є у вас якась «бігова» мрія?
Мрію пробігти на всіх континентах. Я вже багато де бігав, але дуже хочу пробігти з доньою в Антарктиді на Antarctic Ice Marathon. А в ідеалі — з обома доньками.
Моїй молодшій доньці 17 років, і це ще надто юний вік для марафонів, але вже достатній для того, щоб привчати себе до дистципліни через спорт. Тому нещодавно я привів її до бігового клубу Олександра Кузіна вчитись техніці бігу.
6. Чому батькам, діти яких бігають, варто спробувати пробігти разом?
Бо біг — це не лише про фізичні вправи, а й про моральний стан.
Коли ви маєте спільне захоплення, особливо таке, як біг, ви перебуваєте на одній хвилі, ви фокусуєтеся на позитивних емоціях, краще одне одного розумієте. Це по-перше.
А по-друге, це спільний час разом. Час на спілкування, якщо ви живете в різних містах або країнах.
Спільне захоплення важливе ще й тому, що діти починають дивитися на тебе зовсім іншими очима. Вони розуміють, що ти щаслива людина (бо нещасливі люди не бігають), що ти не зупиняєшься, що ти рухаєшся уперед. Ти можеш бути крутим підприємцем, але діти поважатимуть тебе за те, що ти розділив з ними їхнє захоплення.
Іван Третьяков та його сини Гліб і Платон
1. Іване, чи пам’ятаєш той момент, коли вперше свідомо вийшов на пробіжку? Коли це було? Що відчував і скільки км пробіг?
Моя перша пробіжка сталася у квітні 2013 року. Тоді я пробіг 600 м, швидко спітнів і тяжко дихав.
А вирішив вийти на пробіжку я тому, що почав працювати вдома та набрав зайву вагу.
2. На твою думку, завдяки чому біг став твоїм повноцінним хобі?
Мій біг став постійним, тому що через біг я знайшов спосіб змінити себе. Я навчився досягати більшого, більших результатів і повірив у те, що я зможу пробігти 10 км і навіть 21 км. А раніше ці дистанції були для мене просто недосяжними.
3. Чому ти вирішив прививати любов до бігу своїм дітям? У якому віці вивев їх на пробіжку? Чи «зайшов» такий вид активності дітям?
Мої сини завжди займалися фізичною активністю. А коли я почав бігати регулярно й вирішив взяти участь у першому офіційному старті, дізнався, що у заході наявні також дитячі забіги. Тому я запропонував синам взяти участь у дитячих стартах.
Це був Київський півмарафон у квітні 2014 року. Старшому сину Глібу тоді було 10 років, а молодшому Платону — 5 років.
Дітям дуже сподобався старт. Вони залюбки продовжили брати участь у наступних забігах, але регулярні тренування їм не дуже подобалися. Оскільки тренування — це монотонна регулярна робота, а дітям хочеться розмаїття та гри.
Тому, окрім бігу, я шукав для хлопців той вид активності, який буде для них цікавим. Гліб, наприклад, полюбляє забіги з перешкодами та баскетбол.
Також мої сини неодноразово брали участь у забігах від Run Ukraine у ролі волонтерів. Їх це дуже захоплює.
4. Скільки наразі стартів за плечима твого старшого сина?
Після першого забігу на 1000 м він продовжив брати участь у дитячих стартах кожного року. А через 3-4 роки під час тренування пробіг перші 5 км.
Загалом близько 5 дитячих забігів, 4 забіги на дистанції 5 км і більше, а також 10 км у межах нічного заїзду на роликах у 2016 році.
А ще йому дуже подобаються забіги з перешкодами, які організовує Гонка Націй. Для хлопців-підлітків це цікавіше за звичайні забіги.
5. Чи змінилися ваші стосунки з сином після появи спільного хобі?
Спільне захоплення у нас зі старшим сином — це старти Гонки Нації та баскетбол. У стартах Run Ukraine разом із сином взяти участь я не міг, оскільки завжди задіяний в організації.
Але спільні фізичні активності та тренування ми проводимо. Я певен, що завоював у своїх синів більше поваги спортом, ніж своїми знаннями шкільної програми з фізики чи історії. Я почав бігати і привив любов до змагань сину, він спробував грати в баскетбол — я граю разом з ним. Це змагання і живий досвід. У них живі емоції, від яких ми отримуємо справжні круті емоції.
6. Чому батькам, які бігають, варто спробувати бігати разом з дітьми?
Тому що спорт навчить ваших дітей боротися з проблемами, з перешкодами. Спорт навчить йти до кінця та перемагати. Це дуже корисні навички у дорослому житті.
